Знову ж таки, ми не ділимо простір стінами у звичний спосіб. Між тематичними зонами – лише невагомі перегородки, які є частиною лабіринту, що починається далеко за горизонтом і закінчується десь на іншому кінці світу. На фізичному рівні відчувається, що за ними є щось, що веде у нескінченність.
У цьому приміщенні вперше в нашому проекті з’являється нержавіюча сталь. Коли ми думали про те, який з матеріалів ми хотіли б взяти з собою під землю, цей був одним з перших. Лаконічна, практична, підходить для різних типів приміщень. Тут він одночасно розділяє і з’єднує гардероб і душову кімнату.
Другим прийомом, який ми використали в цьому приміщенні, стала гра з кількома рівнями світла. Конструкція стелі передбачає алюзію на світловий ліхтар: у стелі є купол з LED-системою, який створює враження, що над нами знаходиться підлога з вікнами, а в цих вікнах – небо. <br><br>
Простір максимально порожній, це місце спокою, де немає нічого, що могло б набриднути під час тривалого перебування в цих стінах. З прикрас – лише тихий плющ, якому для щастя не потрібне сонце.
“Сучасні люди занадто звикли до свободи і відсутності обмежень. Життя в бункері, навіть дуже комфортному, – це життя в рамках. Ми намагалися спроектувати простір так, щоб люди відчували їх мінімально”, – розповідає співавтор проекту, архітектор Ігор Гавриленко.