Як не просто бачити душу

ПРОЛОГ. Де знайти справжнє вабі-сабі, як не на його батьківщині? В лютому 2016 року я купив квиток у Токіо. Це буламоятретя подорож до Японії. Перший раз я провів там 20 днів, другий – 21. На цей раз замахнувся на 30. Боюсь, колись приїду і лишуся назавжди.

МОМЕНТ УСВІДОМЛЕННЯ. Ці два слова найбільш ємко говорять про те, що я відчував і чим жив весь місяць. Японія відкрила для мене естетику недосконалих речей, її традиції, спосіб мислення. Чим ближче я знайомився з вабі-сабі, тим краще пізнавав самого себе.

ФАКТУРИ. Перше, від чого не можна «відірватися» і що втілює вабі-сабі. Я фотографував їх, щоб лишити в пам'яті, але камера айфона не передасть те, що я відчував. Шорсткувате дерево ніби оживає під твоєю рукою, а камінь легко поколює холодом.

ПРОСТО – ДОСТАТНЬО. Природа без хаосу. Втілює ідеальну простоту. Навіть огорожа з кам'яної підніжкою і бронзовими елементами виглядає досконалою.

Будівлі органічні з навколишнім середовищем. Дивишся на міст і здається, що він був тут завжди.

У японських магазинах (не важливо, продають там кімоно чи солодощі) дивує впорядкованість. Усі речі знаходяться у стані дзену – від кольорової палітри інтер'єру до викладки продукції.

Вабі-сабішні вивіски не кричать кольорами веселки, а навпаки – лаконічні та стримані. Вони б дуже пасували сучасному Києву. Візуальний код міста – те, над чим потрібно працювати. Нам бракує єдиної архітектурно-художньої концепції з правилами, що і як розміщувати.

ДЕРЕВИНА. Те, без чого вабі-сабі – не вабі-сабі. Якщо повернутися до теми вивісок, то в кафе та ресторанах їх добре доповнять дерев'яні вхідні групи. Це спосіб привернути як око звичайного перехожого, так і досвідченого дизайнера (перевірено на власному досвіді). Наприклад, складно пройти повз ось таку секвою з вирізьбленими гравюрами.

ХРАМИ. Ще одна грань вабі-сабі. Я збився з ліку, скільки саме їх відвідав. Айфон задокументував близько 80.

Потрапляючи в храм, знаходиш внутрішній спокій. Настигає момент натхнення. Дуже складні та змішані почуття. Будете в Японії – обов'язково доторкніться до місцевого величі. Зовнішній вигляд та запахи японських храмів не відповідають нашим церквам, хоча там і там відчуваєш присутність Божества.

РЕЧІ, НАПОВНЕНІ ЕНЕРГІЄЮ.

Вхід в один із храмів прикрашав величезний старий лапоть (4 метри, ато й більше). За легендою він належав охоронцеві. Чи було так насправді, чи це придумав наш гід – залишається таємницею. Так чи інакше, сьогодні гігантське чудовисько захищає будівлю від злих духів. І людей.

КОЖЕН ЗАПАХ – ЗАВЕРШЕНА ДУМКА.

У запахів своє життя. Японія любить спрощувати, тому навіть тут простежується легкість. Хімія шкіри місцевих жителів така, що складні парфуми на ній не звучать.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ОЗНАЧАЄ СПРАВЖНІЙ.

Я багато говорю про вабі-сабі в інтер'єрі й мало про вабі-сабі в... одязі. Перш за все, це простий крій. Якщо поєднувати з етно, виглядає дуже колоритно.

Багато людей ходять в японському чи одязі з традиційними елементами. На своєму шляху я зустрічав чоловіків у широких складчастих штанях (прим. хакама) та дівчат в юкаті (прим. легке бавовняне кімоно).

КЕРАМІКА. Захоплення керамікою привело мене у Карацу таАріта – стародавні майстерні острова Кюсю. Протягом декільком століть вироби місцевих майстрів шанують як у Японії, так і за її межами

У Карацу мені пощастило бути присутнім при роботі Наказато Таруймона. Почалося все з того, що я відвідав музей кераміста (у 13-му поколінні!). Якщо скажу, що роботи «вразили», буде не зовсім правдою. Цього слова мало, щоб передати мій захват.

Після музею я поїхав у галерею Таруймоно, яка, як і наша, організована у форматі невеликого шоуруму.

Останнім пунктом мандрівки стала майстерня. Я не повірив очам, коли побачив самого Наказато за гончарним кругом. Екскурсовод сказав, що ми щасливці. Майстру 90 років, тому побачити його у справі можна вкрай рідко.

КРАСА У СЛІДАХ, ЯКІ ЛИШАЄ ЧАС.

Японія вчить дивитися по-іншому. Починаєш звертати увагу на поверхні з легким нальотом іржі, предмети, потерті від численних дотиків. Вабі-сабі – це речі, що прожили життя.

Око починає уникати симетричності, штучного блиску, ідеально рівних країв. Це ніби навчитися ходити і більше не бажати повзати.

ХОЧЕТЬСЯ БАЧИТИ І ВІДЧУВАТИ ЖИТТЯ.