Новини
повернутись до блогу
Шкруб. Історії про Солом’яну хатку
Що більше намагаєшся пояснити такі речі як щастя і спокій, то все далі бурхлива течія буденності віддаляє від них. Що більше стараєшся створити ідеальний інтер’єр, то сильніше він схожий на такий, у якому планують ночувати, а не жити.
Сьогодні ми розповімо кілька історій про дім, де головним є не колір підлоги, а дитячий галас. Від якого, до речі, не сховаєшся, незважаючи на всі хитрощі планування.
Дивитися в пустку і бачити дім
Слухати голос всередині себе
Будувати стіни з глини та дощу
Історія перша. Про мрію
Цей дім збудував для своєї сім’ї український архітектор Сергій Махно. Дім знаходиться у селищі Козин, що під Києвом. Тут, більше 15-ти років тому, він і починав свій шлях. Тоді і вирішив, що житиме саме тут.


Історія друга. Про українську Японію і навпаки
Дім збудований у сучасному українському стилі під впливом японської філософії вабі-сабі, що знаходить красу та гармонію в неідеальному. Хоча з вулиці він майже повністю закритий мінімалістичною бетонною огорожею, його характер помічається одразу — понад стінами в дерев’яних рейках нависає горда очеретяна стріха.
Ці матеріали є традиційними як для української, так і для японської культури.



«Завдяки Японії я навчився любити Україну. Коли вперше її відвідав і побачив, як вони цінують свою спадщину, зрозумів, що українська культура — також надзвичайно багата, але ми не завжди вміємо її цінувати. Японія повернула мені Україну. Розплющила очі і, головне, відкрила серце тому багатству, що маю від народження, в себе вдома. Тому я створюю український дизайн, пропущений через призму японського сприйняття прекрасного», — каже Сергій Махно.
Дарувати стежкам свої тихі кроки
Чути як п’ятки лоскоче роса
Десь поміж гілок ховається спокій
Поміж дерев затаїлась краса


Історія третя. Про ранок
Оминаємо кам’яною стежкою дім і потрапляємо у сад-галерею з ароматами хвої та свіжоскошених трав. Тут японські клени та сакури зустрілися з традиційною українською зооморфною керамікою та сучасним мистецтвом. Тут 250 тонн каміння і кілька перспектив, як прийнято в японських садах. Японці вірять, що камінь сам має обрати, де йому лежати. Так сталось і тут — сад за декілька місяців виріс на місці пустиря ніби сам, без людського втручання. Тепер тут живуть білка і вуж, а ранок має смак. І тепер тут тиша. А якщо ми не маємо сказати щось прекрасніше за тишу, то обираємо мовчати.
Тримати маленькі руки в теплі
Великі серця тримати у світлі






Історія четверта. Про пристрасть
Дім Шкруба має два входи — з фасаду та внутрішнього двору. Мешканцям одразу полюбився другий. Тим паче, одразу біля нього — тераса, що вечорами освітлюється зорями та авторськими світильниками від Сергія Махно.
Крок в дім і глиняна прохолода поглинає не тільки телефонний зв'язок, а й усі тривоги, «терміново» і «потрібно». Праворуч побігли сходи на другий поверх, а по ліву руку розташувалася основна зона будинку.
Стіни оздоблені в техніці, яку використовували ще наші діди-прадіди у хатах-мазанках. Умовно простір поділений на три частини: відкрита кухня, обідня зона та вітальня. Ця частина зазнала найбільших змін під час перепланування будинку, який тут стояв до того, як його власником став архітектор.
Об’єднати два поверхи — єдине правильне рішення для цього об’єкту. Тому що усі архітектори розуміють, що простір і світло — це найкраще, що можна подарувати будинку. Із величезного вікна відкривається панорама на весь сад, а сімейні історії оберігає мовчазний гість — скульптура «Дощ» від Назара Білика.






Стіна та стеля оздоблені деревом — ми просто розібрали 11 старих покинутих хатинок. Давати речам друге життя — найкраще, що ми можемо зробити для нашої планети.
Як ви вже могли помітити, Сергій — завзятий колекціонер. Українську кераміку почав збирати ще малим, у бабусі в селі. Знаходив по двору старі глечики, відмивав і забирав у «колекцію». На цій стіні представлена найвизначніша частина — це глиняні вироби часів Трипілля, 5–2 тисячоліття до нашої ери.
Тут немає речей. Усе — щось значать для власників дому. Візерунок на килимі, наприклад, створив середній син Хікару, коли йому не було і двох років.Історія п’ята. Про чай
Обідня зона — улюблена в цій сім’ї. Вона співає оду дереву — теплому, простому, досконалому. Із кожного місця за столом відкривається чудова перспектива — на вітальню, сад або терасу. Якщо Сергія запитати, що для нього значить Японія — першою називає чайну церемонію. У цьому будинку чашками для чаю користуються частіше, ніж винними келихами.
Дім має дві кухні. Мінімалізм відкритої підкреслює дерев’яний стіл з барахолки, яким ми замінили стільницю. Це стіл 1935 року, за яким обідало кілька поколінь гуцульської сім’ї. Закриту кухню оформили за українськими звичаями. Над столом тут розташувався мисник — особливі традиційні полиці для посуду. Фартух кухні захищає авторська керамічна плитка Сергія Махно «Скеля». Із кухні можна вийти у двір через вікно — все в цьому домі зроблено для легкості прийняття рішень.






Історія шоста. Про рід
Батьки Сергія — часті гості у цьому домі. В Україні зв'язок бабусі-дідуся з онуками дуже сильний. Вважається, що онуків люблять сильніше за дітей. Тому вечорами, коли подружжя має справи в місті, двох шибеників глядять бабуся з дідусем. Кімната виконана дуже просто і стримано. Традиційний для Японії низький матрац батьків уже не дивує — до експериментів творчого сина звикли.





Історія сьома. Про точку зору
Сходи на другий поверх тримають скляні поручні та руді «Тетраподи» — авторську плитку Sergey Makhno Architects, на створення якої нас надихнули кількатонні тетраподи, що захищають береги від руйнівних хвиль.
Планування другого поверху просте та ергономічне. Це коридор-галерея та спальні для усіх мешканців. Коридор закінчується балконом із видом на вітальню та сад — перше що бачать власники, коли зранку виходять зі своїх апартаментів.
Із оздоблення тут керамічна плитка 16 століття та янголи-охоронці над дверима у дитячі спальні. Із вікна відкривається краєвид на другий рівень кам’яного саду — його облаштували на даху тераси. Це аналогія одного з найвідоміших японських садів — кам'яного саду Рьоан-дзі, що в Кіото. Камені та пісок у Рьоан-дзі тут ніби море і суша, дві нероздільні сутності. 15 великих каменів саду викладені таким чином, що з будь-якої точки галереї, як не старайся, а побачити разом можна не більше 14 каменів. Вважається, що побачити всі 15 може тільки людина, яка досягла справжнього просвітлення.
Три сонця освітлюють мій шлях
Хікару, Тадао, Іван


Історія восьма. Про Івана — римського школяра
Іван — старший син Сергія. Він навчається в Італії та планує продовжити справу батька. Його кімната традиційно виконана у темних кольорах. Головним акцентом тут є краєвид на сад і підлога з 500-річного мореного дубу. Свою кімнату він ділить із Kaws-ами й авторськими арт-іграшками від свого батька — керамічними DIDO.
В узголів’ї ліжка-татамі — традиційний для філософії вабі-сабі монохромний живопис в стилі Сумі-е — відсторонені, далекі пейзажі, ніяких золотих рам.



Історія дев’ята. Про Хікару — того, хто сяє
Це дуже важлива кімната в домі. Тут запускатимуть ракети в космос і перемагатимуть піратів. Тут будуть знаходити скарби і ховати свої так, що не знайде навіть мама. Сюди притягнуть з вулиці кошеня. А ще замастять стіни зеленкою, і, можливо, відірвуть Kaws-у вухо. Розпис на стінах, до речі, виконав Сергій Махно. Він малює з дитинства, і досі більшість його авторських речей спочатку з’являються на папері.


Історія десята. Про Тадао — того, хто носить одне ім’я з Тадао Андо
Тут житимуть дитячі мрії. А значить, тут оселиться саме життя. Кімната наймолодшого — також мінімалістична і простора.
Шпалери створив Сергій Махно власноруч. Спочатку батько наніс хаотичні плями синьої фарби на крафтові листки, а потім, уже на стіні, — їх розписав відомий український художник і кераміст, друг сім’ї Сергій Радько. Це традиційні для його творчості сюжети — тварини і птахи, які живуть в українських селах і символізують родину.
Хоча молодші сини ще зовсім маленькі — 2 і 4 роки, для подружжя було важливо, щоб у кожного був свій власний простір. Простір, який вони перетворять у всесвіт.



Історія одинадцята. Про Шкруба
Напевно, вам цікаво, що значить слово «Шкруб». Шкруб — це любов, це повага і терпіння, це дім, це сини, це 10 років разом. Це вигадане слово, яким одне одного називає подружжя — Сергій і його дружина Влада, яка також займається дизайном інтер’єрів. Вони навіть так записані один в одного в телефонних книгах.
Спальня господарів має кілька окремих зон. Зона відпочинку, кабінет, душова кімната і санвузол. Узголів’я ліжка-татамі — це алюзія на брилу глиняної породи як символ цінності усього первозданного. Це авторська техніка, яку реалізувала студія Kelsis.
Зона кабінету має відкрите вікно на вітальню та ще одну перспективу саду. У цій кімнаті з’явились металеві лампи — як символ характеру власника. Також розроблені студією Sergey Makhno Architects.
Душова кімната — це душова кімната. Медитативна та стримана. Щоб прокинутися і під освіжаючими краплями спланувати день. День за днем, усе життя.
«Коли через п’ять тисяч років археологи з інших планет розберуть мій дім, то скажуть, що він був збудований за давніми українськими традиціями. Що тут було багато природи, багато життя», — каже Сергій Махно.







Історія дванадцята. Історія про історії
Матеріали
Дім, як конструктор, зібраний з улюблених матеріалів Сергія Махно: льон, дерево, глина, метал. Усе найкраще, що нам подарувала природа.
Глина. Тут є декілька сортів української глини. Стіни оздоблені у дев’яти техніках. Одна з них, наприклад, зазвичай використовується для створення керамічних скульптур. Щоб отримати текстуру з рівномірними ум’ятинами, стіни покрили глиною і били дерев’яною ложкою, доки не засохне. Також за давніми українськими традиціями з глиною змішали насіння льону, жита, пшениці — така техніка використовувалася ще за часів Трипілля.

Кераміка. Усе освітлення в домі — це авторський дизайн від Sergey Makhno Architects. Зроблене вручну, в обмеженій кількості, однією людиною для іншої. У головній вітальні — наші «Хмари», з яких ніколи не падає дощ і які також можна знайти у галереї в Парижі. Раковини та дитяча ванна також створені у керамічній майстерні Сергія Махно.

Те, чого не видно
Приховані місця для зберігання. Дотримуючись принципів вабі-сабі, у будинку організували багато закритих зон для усього, необхідного сім’ї: одяг, їжа, іграшки. Це місткі шафи у кімнатах, комори, погріб. Щоб дихати — потрібне повітря, а не нагромадження речей.

Розумний дім. Будинок оснащений системою «розумний дім». Але тільки дійсно потрібні функції, а не коли вічно забуваєш як увімкнути світло — плеснути в долоні чи підстрибнути. Музика у санвузлі хазяйської спальні вмикається як тільки відчиняєш двері. Температура повітря, вентиляція, звук і світло — всім можна керувати за допомогою планшету. За оснащення дому «мозком» відповідала українська компанія D8.
Окрім того, дім — енергоефективний. Тут є геотермальна свердловина та сонячні батареї. Якщо жити, то в гармонії з природою.

Арт
У цьому домі зібрана серйозна колекція сучасного українського мистецтва. Це роботи Олега Тістола, Сергія Радька, Назара Білика, Романа Михайлова, Павла Макова, Олексія Золотарьова, Тіберія Сільваши. До того ж тут є популярні нині Kaws і авторські арт-іграшки Сергія Махно — Дідо, виконані у давній українській традиції зооморфної пластики.
