Шкруб. Історії про Солом’яну хатку


Що більше намагаєшся пояснити такі речі як щастя і спокій, то все далі бурхлива течія буденності віддаляє від них. Що більше стараєшся створити ідеальний інтер’єр, то сильніше він схожий на такий, у якому планують ночувати, а не жити.


Сьогодні ми розповімо кілька історій про дім, де головним є не колір підлоги, а дитячий галас. Від якого, до речі, не сховаєшся, незважаючи на всі хитрощі планування.



Дивитися в пустку і бачити дім

Слухати голос всередині себе

​Історія перша. Про мрію


Цей дім збудував для своєї сім’ї український архітектор Сергій Махно. Дім знаходиться у селищі Козин, що під Києвом. Тут, більше 15-ти років тому, він і починав свій шлях. Тоді і вирішив, що житиме саме тут.

​Історія друга. Про українську Японію і навпаки

Дім збудований у сучасному українському стилі під впливом японської філософії вабі-сабі, що знаходить красу та гармонію в неідеальному. Хоча з вулиці він майже повністю закритий мінімалістичною бетонною огорожею, його характер помічається одразу — понад стінами в дерев’яних рейках нависає горда очеретяна стріха.

Ці матеріали є традиційними як для української, так і для японської культури.

«Завдяки Японії я навчився любити Україну. Коли вперше її відвідав і побачив, як вони цінують свою спадщину, зрозумів, що українська культура — також надзвичайно багата, але ми не завжди вміємо її цінувати. Японія повернула мені Україну. Розплющила очі і, головне, відкрила серце тому багатству, що маю від народження, в себе вдома. Тому я створюю український дизайн, пропущений через призму японського сприйняття прекрасного», — каже Сергій Махно.

Дарувати стежкам свої тихі кроки

Чути як п’ятки лоскоче роса

Десь поміж гілок ховається спокій

Поміж дерев затаїлась краса

​Історія третя. Про ранок

Оминаємо кам’яною стежкою дім і потрапляємо у сад-галерею з ароматами хвої та свіжоскошених трав. Тут японські клени та сакури зустрілися з традиційною українською зооморфною керамікою та сучасним мистецтвом. Тут 250 тонн каміння і кілька перспектив, як прийнято в японських садах. Японці вірять, що камінь сам має обрати, де йому лежати. Так сталось і тут — сад за декілька місяців виріс на місці пустиря ніби сам, без людського втручання. Тепер тут живуть білка і вуж, а ранок має смак. І тепер тут тиша. А якщо ми не маємо сказати щось прекрасніше за тишу, то обираємо мовчати.

Тримати маленькі руки в теплі

Великі серця тримати у світлі

​Історія четверта. Про пристрасть

Дім Шкруба має два входи — з фасаду та внутрішнього двору. Мешканцям одразу полюбився другий. Тим паче, одразу біля нього — тераса, що вечорами освітлюється зорями та авторськими світильниками від Сергія Махно.

Крок в дім і глиняна прохолода поглинає не тільки телефонний зв'язок, а й усі тривоги, «терміново» і «потрібно». Праворуч побігли сходи на другий поверх, а по ліву руку розташувалася основна зона будинку.

Стіни оздоблені в техніці, яку використовували ще наші діди-прадіди у хатах-мазанках. Умовно простір поділений на три частини: відкрита кухня, обідня зона та вітальня. Ця частина зазнала найбільших змін під час перепланування будинку, який тут стояв до того, як його власником став архітектор.

Об’єднати два поверхи — єдине правильне рішення для цього об’єкту. Тому що усі архітектори розуміють, що простір і світло — це найкраще, що можна подарувати будинку. Із величезного вікна відкривається панорама на весь сад, а сімейні історії оберігає мовчазний гість — скульптура «Дощ» від Назара Білика.

Стіна та стеля оздоблені деревом — ми просто розібрали 11 старих покинутих хатинок. Давати речам друге життя — найкраще, що ми можемо зробити для нашої планети.

Як ви вже могли помітити, Сергій — завзятий колекціонер. Українську кераміку почав збирати ще малим, у бабусі в селі. Знаходив по двору старі глечики, відмивав і забирав у «колекцію». На цій стіні представлена найвизначніша частина — це глиняні вироби часів Трипілля, 5–2 тисячоліття до нашої ери.

Історія п’ята. Про чай

Обідня зона — улюблена в цій сім’ї. Вона співає оду дереву — теплому, простому, досконалому. Із кожного місця за столом відкривається чудова перспектива — на вітальню, сад або терасу. Якщо Сергія запитати, що для нього значить Японія — першою називає чайну церемонію. У цьому будинку чашками для чаю користуються частіше, ніж винними келихами.

Дім має дві кухні. Мінімалізм відкритої підкреслює дерев’яний стіл з барахолки, яким ми замінили стільницю. Це стіл 1935 року, за яким обідало кілька поколінь гуцульської сім’ї. Закриту кухню оформили за українськими звичаями. Над столом тут розташувався мисник — особливі традиційні полиці для посуду. Фартух кухні захищає авторська керамічна плитка Сергія Махно «Скеля». Із кухні можна вийти у двір через вікно — все в цьому домі зроблено для легкості прийняття рішень.

​Історія шоста. Про рід

Батьки Сергія — часті гості у цьому домі. В Україні зв'язок бабусі-дідуся з онуками дуже сильний. Вважається, що онуків люблять сильніше за дітей. Тому вечорами, коли подружжя має справи в місті, двох шибеників глядять бабуся з дідусем. Кімната виконана дуже просто і стримано. Традиційний для Японії низький матрац батьків уже не дивує — до експериментів творчого сина звикли.

Історія сьома. Про точку зору

Сходи на другий поверх тримають скляні поручні та руді «Тетраподи» — авторську плитку Sergey Makhno Architects, на створення якої нас надихнули кількатонні тетраподи, що захищають береги від руйнівних хвиль.

Планування другого поверху просте та ергономічне. Це коридор-галерея та спальні для усіх мешканців. Коридор закінчується балконом із видом на вітальню та сад — перше що бачать власники, коли зранку виходять зі своїх апартаментів.

Із оздоблення тут керамічна плитка 16 століття та янголи-охоронці над дверима у дитячі спальні. Із вікна відкривається краєвид на другий рівень кам’яного саду — його облаштували на даху тераси. Це аналогія одного з найвідоміших японських садів — кам'яного саду Рьоан-дзі, що в Кіото. Камені та пісок у Рьоан-дзі тут ніби море і суша, дві нероздільні сутності. 15 великих каменів саду викладені таким чином, що з будь-якої точки галереї, як не старайся, а побачити разом можна не більше 14 каменів. Вважається, що побачити всі 15 може тільки людина, яка досягла справжнього просвітлення.

Три сонця освітлюють мій шлях

Хікару, Тадао, Іван

​Історія восьма. Про Івана — римського школяра

Іван — старший син Сергія. Він навчається в Італії та планує продовжити справу батька. Його кімната традиційно виконана у темних кольорах. Головним акцентом тут є краєвид на сад і підлога з 500-річного мореного дубу. Свою кімнату він ділить із Kaws-ами й авторськими арт-іграшками від свого батька — керамічними DIDO.

В узголів’ї ліжка-татамі — традиційний для філософії вабі-сабі монохромний живопис в стилі Сумі-е — відсторонені, далекі пейзажі, ніяких золотих рам.

​Історія дев’ята. Про Хікару — того, хто сяє

Це дуже важлива кімната в домі. Тут запускатимуть ракети в космос і перемагатимуть піратів. Тут будуть знаходити скарби і ховати свої так, що не знайде навіть мама. Сюди притягнуть з вулиці кошеня. А ще замастять стіни зеленкою, і, можливо, відірвуть Kaws-у вухо. Розпис на стінах, до речі, виконав Сергій Махно. Він малює з дитинства, і досі більшість його авторських речей спочатку з’являються на папері.

Історія десята. Про Тадао — того, хто носить одне ім’я з Тадао Андо

Тут житимуть дитячі мрії. А значить, тут оселиться саме життя. Кімната наймолодшого — також мінімалістична і простора.

Шпалери створив Сергій Махно власноруч. Спочатку батько наніс хаотичні плями синьої фарби на крафтові листки, а потім, уже на стіні, — їх розписав відомий український художник і кераміст, друг сім’ї Сергій Радько. Це традиційні для його творчості сюжети — тварини і птахи, які живуть в українських селах і символізують родину.

Хоча молодші сини ще зовсім маленькі — 2 і 4 роки, для подружжя було важливо, щоб у кожного був свій власний простір. Простір, який вони перетворять у всесвіт.

Історія одинадцята. Про Шкруба

Напевно, вам цікаво, що значить слово «Шкруб». Шкруб — це любов, це повага і терпіння, це дім, це сини, це 10 років разом. Це вигадане слово, яким одне одного називає подружжя — Сергій і його дружина Влада, яка також займається дизайном інтер’єрів. Вони навіть так записані один в одного в телефонних книгах.

Спальня господарів має кілька окремих зон. Зона відпочинку, кабінет, душова кімната і санвузол. Узголів’я ліжка-татамі — це алюзія на брилу глиняної породи як символ цінності усього первозданного. Це авторська техніка, яку реалізувала студія Kelsis.

Зона кабінету має відкрите вікно на вітальню та ще одну перспективу саду. У цій кімнаті з’явились металеві лампи — як символ характеру власника. Також розроблені студією Sergey Makhno Architects.

Душова кімната — це душова кімната. Медитативна та стримана. Щоб прокинутися і під освіжаючими краплями спланувати день. День за днем, усе життя.

«Коли через п’ять тисяч років археологи з інших планет розберуть мій дім, то скажуть, що він був збудований за давніми українськими традиціями. Що тут було багато природи, багато життя», — каже Сергій Махно.

​Історія дванадцята. Історія про історії

Матеріали

Дім, як конструктор, зібраний з улюблених матеріалів Сергія Махно: льон, дерево, глина, метал. Усе найкраще, що нам подарувала природа.

Глина. Тут є декілька сортів української глини. Стіни оздоблені у дев’яти техніках. Одна з них, наприклад, зазвичай використовується для створення керамічних скульптур. Щоб отримати текстуру з рівномірними ум’ятинами, стіни покрили глиною і били дерев’яною ложкою, доки не засохне. Також за давніми українськими традиціями з глиною змішали насіння льону, жита, пшениці — така техніка використовувалася ще за часів Трипілля.

Кераміка. Усе освітлення в домі — це авторський дизайн від Sergey Makhno Architects. Зроблене вручну, в обмеженій кількості, однією людиною для іншої. У головній вітальні — наші «Хмари», з яких ніколи не падає дощ і які також можна знайти у галереї в Парижі. Раковини та дитяча ванна також створені у керамічній майстерні Сергія Махно.

Те, чого не видно

Приховані місця для зберігання. Дотримуючись принципів вабі-сабі, у будинку організували багато закритих зон для усього, необхідного сім’ї: одяг, їжа, іграшки. Це місткі шафи у кімнатах, комори, погріб. Щоб дихати — потрібне повітря, а не нагромадження речей.

Розумний дім. Будинок оснащений системою «розумний дім». Але тільки дійсно потрібні функції, а не коли вічно забуваєш як увімкнути світло — плеснути в долоні чи підстрибнути. Музика у санвузлі хазяйської спальні вмикається як тільки відчиняєш двері. Температура повітря, вентиляція, звук і світло — всім можна керувати за допомогою планшету. За оснащення дому «мозком» відповідала українська компанія D8.

Окрім того, дім — енергоефективний. Тут є геотермальна свердловина та сонячні батареї. Якщо жити, то в гармонії з природою.

Арт

У цьому домі зібрана серйозна колекція сучасного українського мистецтва. Це роботи Олега Тістола, Сергія Радька, Назара Білика, Романа Михайлова, Павла Макова, Олексія Золотарьова, Тіберія Сільваши. До того ж тут є популярні нині Kaws і авторські арт-іграшки Сергія Махно — Дідо, виконані у давній українській традиції зооморфної пластики.